Реферат на тему: Поняття ролі та рольової поведiнки

Реферат на тему: Поняття ролі та рольової поведiнки

 

Поняття ролі та рольової поведінки

 

Зміст

 
1. Поняття ролі та рольової поведінки у різних психологічних теоріях
2. Типологія ролей
3. Розвиток життєвих ролей у онтогенезі
4. Міжособистісні ролі учасників штучно створених груп
 4.1. Ролі у групі за Р. Шиндлером
 4.2. Ролі у групі за Я.  Морено
 4.3. Ділові ролі за М. Белбіном
 4.4. Аналіз процесу групової взаємодії за Р. Бейлзом
 
 
 
1. Поняття ролі та рольової поведінки у різних психологічних теоріях.
 
Роль, у соціальній психології, — соціальна функція особистості; відповідний до прийнятих норм спосіб поведінки людей в залежності від їх статусу чи позиції у суспільстві, в системі міжособистісних стосунків. 
 
Індивідуальне виконання ролі людиною має певне «особистісне забарвлення», яке залежить від її знань та вмінь знаходитись у даній ролі, від значимості ролі для людини, від прагнення більше чи менше відповідати очікуванням оточуючих. Діапазон і кількість ролей визначаються багатоманітністю соціальних груп, видів діяльності та стосунків, у які включена особистість, а також її потребами та інтересами.
 
Поняття ролі широко застосовується у соціальній антропології (Р. Лінтон, Б. Малиновський, А. Радкліф-Браун, С.Ф. Нейдл), в теорії малих груп (Томас, Знанецький, Кулі, Е. Джекобсон), у соціальній психології (Т. Шибутані, Е. Зандер та ін.), в теорії інтеракціонізму (Дж. Мід), у соціометрії (Дж. Морено), у теорії соціалізації (З. Фрейд, Т. Парсонс), транспактному аналізі (Е. Берн) і навіть у когнітивних теоріях особистості (Дж. Келлі).
 
Класичне визначення соціальної ролі у її функціоналістському розумінні було дано Р. Лінтоном у 1936 році. Дане поняття ролі відноситься до таких ситуацій соціальної взаємодії, коли регулярно і протягом тривалого часу відтворюються певні стереотипи поведінки.  Лінтон дав соціологічну інтерпритацію поняття ролі, виділивши у структурі соціальних стосунків статуси, тобто певні позиції і пов'язані з ними сукупності прав і обов'язків, і визначив роль як динамічний аспект статусу.
 
Дж. Келлі,  представник когнітивного напрямку в психології, у своїй теорії особистості також  використовує термін роль. Він вводить поняття «особистісних конструктів» (ідей чи думок, які людина використовує, щоб усвідомити та інтерпритувати, пояснити чи передбачити свій досвід). Келлі вважає, що  у всіх нас є стержнева система конструктів. Певні асперкти цієї стержневої системи він назвав стержневими ролями, які є важливими детермінантами нашого сприйняття ідентичності.  
 
Фрейд досліджував психологічні аспекти засвоєння людиною соціальних ролей і у своїй теорії джерел насолоди показав, як в результаті зусиль індивіла зберегти у своїй фантазії стосунки, які приносять   задоволення, роль Іншого стає частиною особистісної структури індивіда, його Я.    
 
Фрейдистському трактуванню проблем соціалізації слідував Парсонс, на думку якого первинне уявленн про рольову структуру суспільства дитина отримує у ході досвіду вирішення проблем, які виникають у ранньому дитинстві, коли і закладаються первинні зв'язки особистості і соціальної системи. Парсонс намагається розкрити механізми емоційного (ефективного) і нормативного регулювання рольових взаємодій. Роль визначається як нормативно регульована на основі загальноприйнятих цінностей поведінка, компонент соціальної структури. Ролі поділяються на природжені (аскриптивні), тобто визначені народженням, віком, статтю, приналежністю до касти та ін.
 
У інтеракціонізмі під соціальною взаємодією розуміється безпосередня міжособистісна комунікація («обмін символами»), найважливішою особливістю якої визнається здатність людини «приймати роль іншого», уявляти, як її сприймає партнер по спілкуванню чи група («генералізований інший»), і відповідно інтерпритувати ситуацію і конструювати власну поведінку. Розвиток особистості з точки зору інтеракціонізму відбувається у ході взаємодії з іншими людьми у суспільстві і трактується як система безпосередніх комунікацій, до того ж структура особистості містить компоненти, які забезпечують її активність, а також контроль власної поведінки відповідно до соціальних норм, ролей та соціальних установок партнерів по взаємодії [8]. 
 
У інтеракціоністських теоріях  вирізняють конвенційні ролі, які стандартизовані та безликі, будуються на основі прав та обов'язків, незалежних від того, хто ці ролі виконує; і міжособистісні, в яких права і обов'язки цілком залежать від індивідуальних особливостей учасників взаємодії, їх почуттів і уподобань.
 
Соціальні психологи необіхевіористського напрямку (Хоманс) відмічають обмеженість теорії ролей, її неспроможність враховувати зміни в поведінці, які призводять до виникненя нових ролей. Ці заперечення частково спростовуються функціоналістами шляхом виділенняв рольовій структурі сукупності ролей, що передбачають новаторську поведінку таких індивідів, як підприємці в економіці чи пророки в релігії.
 
Інтеракціоністські концепції намагаються досягнути більшої гнучкості за рахунок перенесення акценту зі стандартизированої рольової поведінки на конкретні ситуаційні властивості взаємодії живих людей. Важливими категоріями теорії ролей при цьому підході є «рольова поведінка», «дії в ролі». 
 
Аналізуючи різноманітні теоретичні моделі «Я» Дж. Поттер та М. Уезерел  [5] підкреслюють, що теорія ролей загалом бачить протиріччя між двома «фактами» — між фактом індивідуального самовираження і фактом соціальної детермінованості індивіда. Поняття ролі саме покликано зняти це протиріччя. Роль визначається як набір діяльностей, якостей, стилів, які поєднані з соціальними позиціями. Соціальні позиції існують незалежно від конкретних індивідів, вони безособові, надіндивідуальні і включають в себе родинні, релігійні професійні та ін. категорії. У сучасному складному диференційованому суспільстві існують соціальні позиції дружин, чоловіків, злочинців, священників, стоматологів, політиків та ін.  Від людей, які займають ці позиції, очікують певних типів дій, вони вчаться грати ці ролі. Через закріплення певної соціальної позиції людина  набуває своє «Я» і певні форми самовираження. Таким чином «Я» людини та її особистість, на думку цих вчених, визначаються місцем в соціальній структурі.
 
Теорія ролей говорить про досвід «Я», який кардинально відрізняється від того, який описується теориєю рис. Люди перестають бути «природніми», вони акторами, соціальними персонажами. 
 
Згідно теорії ролей «Я» володіє двома характеристиками, які ігноруються теорією рис. По-перше, це соціальна нещирість (social insincerity). Нещирість виникає від того, що людина усвідомлює присутність довкола інших, суспільства. По-друге, наявність множини ідентичностей, які часто суперечать одна одній, може викликати внутрішній конфлікт. Теорія ролей допускає можливість фрагментації «Я», різні ролі  можуть вимагати різних ідентичностей, у зв'язку з чим виникає внутрішній конфлікт.
 
 
 
2. Типологія ролей.
 
Проаналізувавши різні підходи до вивчення психологічних ролей можна виділити наступні типи ролей [8]:
  • ролі соціальні, зумовлені місцем індивіда в системі соціальних стосунків — ролі професійні, соціально-демографічні та ін.;
  • ролі міжособистісні, які визначаються місцем індивіда в системі міжособистісних стосунків — лідер, вигнанець та ін.
 Виділяють також ролі активні, які виконуються в даний момент, і латентні, які не проявляються в дані ситуації. Окрім того видрізняють: 
  • ролі інституалізовані — офіційні, конвенційні; пов'язані з офоіційними вимогами організації, у яку входить суб'єкт;
  • ролі стихійні, пов'язані зі стихійно виникаючими взаємозв'язками та видами діяльності.
 
 Власну класифікацію пропонує П.П. Горностай (таб. 1) [2].
Таблиця 1
 
 
1. Ситуативні — ролі, що повністю обмежені конкретною буденною ситуацією, тобто виникають і завершуються в межах неї. Прикладом ситуативної ролі є роль «пасажира автобуса», яка зникає одразу, коли припиняється ситуація поїздки. Проте, якщо актуальність цієї ролі виходить за рамки ситуації, вона перетворюється, наприклад, на роль «Мандрівника». З іншого боку, ситуація здатна набувати символічного узагальнення, розширюючись до меж цілого життя людини. В цьому випадку, людина може, наприклад, грати по життю роль «безквиткового пасажира». Так само роль «людини, що захворіла», буває ситуативною, але існує життєва роль «Хворого», як у відомій комедії Ж. -Б. Мольєра «Удаваний хворий». 
 
2. Групові — соціальні ролі, що пов'язані не лише з соціальною ситуацією, а і з соціальною групою (або з суспільством в цілому) і місцем особистості в ній. Соціальні ролі, як правило, закріплені в матрицях соціальної взаємодії людей у вигляді рольових експектацій. Групові ролі номінально існують протягом тривалого відрізка часу і не обмежуються соціальною ситуацією, але в цій ситуації актуалізуються. За межами ситуації групові ролі залишаються, як правило, в латентному вигляді. Прикладом є професійні ролі, від яких за межами професійної ситуації людина може повністю звільнятися (наприклад, вдома або на відпочинку). Правда, професійні ролі (як і інші соціальні ролі) по рівню значущості інколи далеко виходять за межі ситуації і групи і набувають характеристик життєвих ролей. 
 
3. Міжособистісні — ролі, які визначаються не лише ситуацією і групою, а й особистісними детермінантами, перетворюючись на соціально-психологічну характеристику особистості. Ці ролі також залежать від рольових експектацій, але останні формуються не лише як результат функціонування суспільних і групових норм, а й під впливом рольової поведінки індивіда, тобто мають переважно особистісну детермінованість. Від характерологічних властивостей особистісні та міжособистісні ролі відрізняються тим, що вони проявляються в соціальній поведінці, їх неможливо повністю відокремити від соціального контексту. Ці ролі актуалізуються в певних соціально-психологічних і життєвих ситуаціях, в конкретних системах соціальних стосунків, залишаючись латентними в інших. Відносна незалежність особистості від міжособистісних ролей проявляється, зокрема, в тому, що людина здатна відмовитись від них, хоча це буває досить важко зробити під тиском сформованих експектацій. 
 
4. Життєві — особистісні ролі, які людина грає все життя, або, принаймні, на протязі значного життєвого періоду чи стадії. Один раз виникнувши, життєві ролі не зникають, хоча можуть трансформуватися, набувати або втрачати значущості, атрофуватися (вторинний рольовий дефіцит). В останньому випадку вони можуть переходити в «тіньову», неусвідомлювану зону особистості. Такі життєві ролі не відмирають повністю, навіть якщо вони не активізуються в жодній життєвій ситуації, а залишаючись в латентному вигляді, продовжують здійснювати вплив на життя людини. Ролі можуть зразу формуватися як тіньова, неусвідомлювана особистісна зона, так і не отримавши достатнього розвитку (первинний рольовий дефіцит, або рольова недостатність). При цьому деякі важливі особистісні потреби залишаються незадоволеними. Життєві ролі, як правило, пов'язані не з однією соціально-психологічною чи життєвою ситуацією, а переходять від ситуації до ситуації, поширюючись часом на всі сфери життя індивіда. 
 
Горностай П.П. підкреслює, що життєві ролі відрізняє від інших типів ролей тісний зв'язок з феноменом ідентичності. Існує поняття «рольової ідентичності». В цьому випадку людина переживає себе суб'єктом ролі, а остання зв'язана з Я-концепцією людини. Ch. Gordon виділяє такі форми рольової ідентичності: 1) статеву — одну з основних форм ідентичності, що полягає в ототожненні себе з тією чи іншою статтю; 2) етнічну — зв'язану з національною самосвідомістю, мовою, расовими, релігійними, соціокультурними та субкультурними особливостями; 3) групову (membership identities) — зв'язану з членством у різних соціальних групах; 4) політичну — зв'язану із соціальними і політичними цінностями; 5) професійну — зв'язану з професійними ролями.
 
На відміну від соціальних ролей, які зв'язані зі структурами груп і соціальної взаємодії, життєві ролі визначаються істотними особистісними чинниками. Можна вважати, що типологія життєвих ролей плавно переходить в типологію особистості. Типи життєвих і особистісних ролей є фактично соціальними типами особистості. Яскравим прикладом таких типів є ролі, представлені в концепції Е. Берна: в «іграх на все життя» і в «подружніх іграх» («Алкоголік», «Боржник», «Фрігідна жінка», «Загнана домогосподарка» та інші); в «драматичному трикутнику» («Жертва», «Переслідувач», «Рятівник»). 
 
Вчений наводить цікаві спроби соціальної типології особистості, серед них —  програмно-рольовий підхід М. Г. Ярошевського [4], в якому викладена концепція «науково-дослідних ролей». Вона є узагальненням результатів вивчення дослідницьких типів учених, серед яких найбільш відомою є концепція «типів особистості вченого» Г. Сельє. Важливою складовою типологічних досліджень є вивчення життєвих ролей в сімейних стосунках. Однією з відомих є теорія сімейних ролей Sh. Wegscheider, яка виводить п'ять типів життєвих ролей дитини в алкогольній сім'ї («Герой», «Пристосованець», «Талісман», «Козел відпущення», «Загублена дитина»). В іншому дослідженні L. Forer вивчаються життєві ролі та положення сіблінгів у сім'ї в залежності від порядку їх появи на світ. В роботі Г. Шихи висвітлюється гендерний ракурс життєвих ролей особистості як моделей поведінки чоловіків і жінок в контексті психології життєвої кризи.
 
 
3. Розвиток життєвих ролей у онтогенезі.
 
Розвиток життєвих ролей відбувається все життя людини, починаючи з того моменту, коли дитина вступає у взаємодію зі значимим соціальним оточенням, тобто від самого народження. Велике значення має досвід спілкування з батьками, під впливом яких (насамперед, їхніх прямих настанов, заборон, оцінок) формується життєвий сценарій дитини і її перші життєві ролі.
 
На різних етапах онтогенезу відбувається зміна різних життєвих ролей. Можна припустити, що кожному віковому періоду відповідає своя життєва роль, яка зв'язана з позицією суб'єкта провідної діяльності і з провідними потребами даної стадії. Так, для 5-річної дитини характерна роль «Дитини, що грає», для 7-річної — роль «Школяра», підліток «приміряє» на себе роль «Дорослого». На протязі цілого життя, при переході з однієї життєвої фази в іншу відбувається актуалізація різних життєвих ролей. В сімейній сфері — це ролі, які супроводжують зміну сімейного статусу: спочатку — «Син», «Дочка» («Брат», «Сестра»), потім — «Чоловік», «Дружина», «Батько», «Мати», «Теща», «Дідусь» тощо. Щось аналогічне відбувається і в сфері професійних ролей.
 
Окреслені в такий спосіб рольові позиції мають подвійну природу. З одного боку — це соціальні матриці (соціальні ролі). З іншого боку — в кожної конкретної людини вони забарвлені власними сценарними уявленнями про дану роль (які, можливо, походять від уявлень її батьків у минулому), рисами індивідуальності та стильовими особливостями людини. Виконання цих ролей сполучено із задоволенням важливих особистісних потреб, з життєвими цілями, планами тощо. Отже ці ролі набувають всіх властивостей міжособистісних і життєвих ролей. Крім того, ці ролі входять в систему більш загальних рольових систем, які зв'язані зі структурою особистості. Прикладом таких систем можуть бути его-стани «Батька», «Дорослого» і «Дитини» в теорії транзактного аналізу Е. Берна, які можна розглядати як життєві метаролі, що містять у собі багато інших життєвих ролей, сценарних форм поведінки, психологічних ігор тощо. Так, роль «Дорослого», що її намагається грати підліток, і роль «Батька», що формується після народження власної дитини, не зовсім те ж саме, що его-стани «Дорослого» і «Батька», хоча міх ними (особливо в другому прикладі) є тісний генетичний зв'язок.
 
Зміна життєвих ролей на протязі життєвого шляху людини не завжди відбувається безпроблемно. Одні ролі формуються з великими труднощами, запізненням, деформаціями, інші — залишаються активними, навіть якщо втратили життєву актуальність, не дають можливості заміни їх новими. Одні життєві ролі людині важко прийняти, від інших — важко відмовитись. Такі процеси супроводжуються рольовими конфліктами в сфері життєвих ролей, які можна трактувати як життєві кризи особистості. Ці закономірності справедливі як для нормативних (вікових) криз, так і для ненормативних, наприклад, суттєвої зміни життєвої ситуації під впливом драматичних життєвих обставин.
 
В процесі рольової соціалізації особистості, що відбувається в онтогенезі людини, життєві ролі можуть зазнавати різних деформацій, труднощів функціонування чи інших проблем. Горностай П.П. [2] розглядає основні види дисгармоній в системі життєвих ролей особистості: 
 
1. Рольова недостатність — недостатня розвиненість особистісних і життєвих ролей, що буває в двох основних формах: 
 А. Рольовий дефіцит (первинна рольова недостатність) — затримка рольового розвитку, блокування важливих потреб у рольовому розвитку, внаслідок чого життєва роль не формується, або розвивається в придушеному, скороченому вигляді. Рольовий дефіцит (якщо обмежитись неклінічними формами, не пов'язаними з психічними захворюваннями і органічною патологією нервової системи) може розвиватись тоді, коли життєві ролі (або їх компоненти — почуття, переживання, поведінкові патерни тощо) прямо чи непрямо заборонялися в дитинстві, не заохочувалися, або зустрічали негативну оцінку значимого соціального оточення. 
 Б. Атрофія ролі (вторинна рольова недостатність) — втрата роллю її функціональних особливостей, скорочення сфер застосування в результаті обмеження рольової поведінки, тривалого перебування життєвої ролі в латентному вигляді тощо. Атрофія ролі виникає тоді, коли внаслідок соціальних причин виконання життєвих ролей стає неможливим. Наприклад, після тривалого ув'язнення людина частково чи повністю може втрачати важливі життєві ролі (сімейні, професійні тощо). 
 
2. Рольовий інфантилізм — невідповідність життєвої ролі віковій стадії розвитку чи життя, заміна або компенсація однієї ролі іншою (що відповідає більш ранньому періоду). Приклади: в сфері сімейних ролей роль «чоловіка» (чи «жінки») заміщається роллю «дитини»; в професійній сфері людина номінально грає роль «керівника» (соціальна роль), а на особистісному рівні — залишається «підлеглим», тобто уникає відповідальності, не може прийняти рішення, боїться проявляти ініціативу. 
 
3. Рольові девіації — відхилення ролі від соціальних стандартів, групових норм, суспільних стереотипів і традицій. Існують прогресивні відхилення від норм (що характерні для новаторської поведінки), в результаті яких норми і стандарти поступово змінюються, а девіації перестають вважатися відхиленнями. Прикладом можуть служити зміни гендерних ролей, коли традиційні форми поведінки чоловіка і жінки на одному історичному етапі були неприпустимими на попередніх. Інші девіації, що не носять прогресивного характеру, розглядаються як дисгармонії, хоча границі їх прийнятності суспільною думкою не залишаються сталими і змінюються в бік більшої терпимості. Рольові девіації можна проілюструвати прикладами інверсії статевих ролей: повної (транссексуалізм) і часткової (гомосексуалізм, як інверсія рольової спрямованості, і трансвестизм, як інверсія рольової Я-концепції). 
 
4. Рольовий конфлікт — це таке протиріччя ролей, яке спричиняє проблеми хоча б у одного з учасників рольової взаємодії. В сфері життєвих ролей розглядаються переважно внутріособистісні рольові конфлікти, спричинені:            
а) внутрірольовими протиріччями (коли різні рольові функції однієї ролі стають несумісними);
б) міжрольовими протиріччями (коли дві чи більше життєві ролі заважають функціонуванню одна одній);
в) протиріччями між рольовою Я-концепцією і рольовою поведінкою (коли людина змушена грати не властиву їй роль, відмовившись від виконання інших важливих для неї життєвих ролей). 
 
Для вивчення рольових дисгармоній існує багато засобів. Психодраматична техніка особистісних «антиролей» дає змогу не лише діагностичного вивчення рольової недостатності, а й відповідної корекції тих рольових проявів, які з певних причин були заборонені людиною в її життєвому сценарії. Антироль — це такі прояви рольової поведінки, які не властиві людині, яких вона уникає чи боїться. Серед них є такі компоненти, які просто не властиві рольовій Я-концепції людини, але є й такі, які належать до тіньової сфери особистості, які в свій час були заблоковані і не дали шлях до реалізації важливих соціальних потреб людини. Психотерапевтичне значення має саме друга група проявів, які пов'язані з рольовими дисгармоніями, і мистецтво психодраматиста полягає у їх виявленні них і ціннісній реабілітації.
 
 
 
4. Міжособистісні ролі учасників штучно створених груп.
 
Ми є соціальними істотами головним чином унаслідок нашої приналежності до груп родичів, друзів, знайомих, сторонніх нам людей, з якими ми постійно взаємодіємо. Процеси, що відбуваються в соціальних групах або родині як осередку суспільства, у посиленій і концентрованій формі мають місце в групах, що створюються штучно. 
 
Унаслідок специфічності індивідуального сприйняття, а також поточного і минулого досвіду, члени групи, приходячи на перше заняття, мають кожний вже наявні соціальні, життєві, міжособистісні ролі, свої очікування і уявлення про ту роль, яку вони будуть грати у групі . У цьому значенні роль — це набір способів поведінки і виконуваних функцій, що представляються доречними і реалізуються в даному соціальному контексті. 
 
Рольові установки повинні мати необхідну гнучкість. Це можна проілюструвати на прикладі ситуації, у якій очікується, що члени групи приймуть ролі, відмінні від тих, які властиві їм поза групою. Наприклад, менеджер, що високо оцінює свою здатність керувати і віддавати розпорядження, може бути збентежений, знайшовши, що ця його здатність зовсім не цінується в групі. Більш того, член групи, що взявся на перших етапах її існування налагоджувати відносини між учасниками групи, усіляко сприяти розвиткові прийняття і підтримки, може потрапити в скрутне становище, якщо пізніше розвиток ситуації в групі вимагатиме від нього вступити у відносини конфронтації.
 
В міру розвитку в групі природним чином виникає необхідність у все нових ролях. Більшість дослідників [6] вважають, що набір ролей у цілому завжди той самий і формується він на  ранніх етапах функціонування групи (Bales and Slater, 1955). Інші дотримують думки, що ролі існують у групі в латентному виді, поки не виникає специфічна для кожної фази існування групи потреба в їхній реалізації. Наприклад, поява ролі «того, хто усіх в усьому підозрює», може бути, потрібною для того, щоб допомогти членам групи визначитися в тому, до якого ступеня варто розкривати себе перед іншими і до якої міри слід від них таїтися.
 
 
 
4.1. Ролі у групі за Р.  Шиндлером
 
Р. Шиндлер [7] виділив п’ять групових ролей:
  •  «Альфа» — лідер, активізує групу до дій, імпонує групі. 
  •  «Бета» — експерт, має спеціальні знання, навики або здібності, які завжди потрібні групі, або які група поважає. Його поведінка самокритична і раціональна.
  •  «Гама» — пасивні учасники, які легко пристосовуються, намагаються зберігати свою анонімність, більшість з них ототожнюють себе з «Альфою».
  •  «Омега» — найбільш крайній учасник групи, який відстає від групи в силу якоїсь відмінності чи страху. 
  •  «Дельта» — супротивник, опозиціонер, який активно виступає проти лідера.
 
4.2. Ділові ролі за М. Белбіном
 
М. Белбін [9], дослідник лабораторії менеджменту в Кембриджі (Великобританія) вивчав поведінку людей у ділових колективах. За його переконанням кожен із членів організації відіграє подвійну роль.
 
Перша роль — чисто функціональна і випливає з формальної структури організації. Але друга роль, яку Белбін назвав «роллю в групі», значно менше очевидна, однак вона істотно важлива для успішної діяльності колективу. Шляхом великих і ретельно розроблених експериментів він виділив і описав вісім ділових ролей, які лише і можуть програвати члени колективу; інших ролей у групі, на думку вченого, просто не існує. Ці вісім ролей у колективі наступні: «лідер», «реалі затор», «генератор ідей», «об'єктивний критик», «організатор або начальник штабу», "постачальник, «душа колективу», «обробник або контролер».
 
Розглянемо детальніше характеристику даних ролей (таб. 2).
 
Таблиця 2
 
 
 
4.3. Ролі у групі за Я.  Морено
 
Я. Морено [2, 4, 7], автор соціометрії стверджував: «Безпосередньо відчутними аспектами того, що називається „Я“, є ролі, у яких воно діє» (Moreno J.L., 1964). У своїх ролях людина вступає у відносини з іншими людьми і світом, самоактуалізується і змінює світ. Діючи в ролях, вона формує і змінює умови, які здійснюють вплив на її сутність і вчинки. Заслуга Морено полягає в тому, що вже на початку нашого сторіччя він зумів зрозуміти величезне значення цього життєвого взаємозв'язку між індивідом і групою як для індивідуального розвитку людини, так і для розвитку соціальних взаємозв’язківю.
 
Відповідно до соціометричної методики, запропонованої Я. Морено, система міжособистісних взаємин складається з наступних статусних позицій, ролей: а) лідер; б)   зірка; в) прийняті; г) ігноровані (ізольовані); д) відкинуті. Охарактеризуємо кожну з позицій.
  • Лідер — член групи, що має найбільш високий позитивний статус, тобто має авторитет в інших і має на них вплив, визначає алгоритм рішення задач, що коштують перед групою.
  • Зірка — емоційно приваблива для інших членів групи людина, до якої добре, із симпатією ставиться велика частина групи. Зірка може як бути лідером, так і не мати організаторських здібностей, необхідних для лідера, і, відповідно, не бути ним.
  • Прийняті — члени групи, що мають середній позитивний статус і, як правило, що підтримують лідера в його зусиллях вирішити групову задачу. 
  • Ізольовані — члени групи, що мають нульовий статус і самоусунулися від участі в груповій взаємодії. Причинами такою самоусунення можуть бути особистісні особливості (наприклад, сором'язливість, інтроверсія, почуття неповноцінності і непевності в собі).
  • Відкинуті — члени групи, що мають негативний статус, свідомо або несвідомо відсторонені від участі в вирішенні групових проблем.
Існує й багато інших переліків стереотипних ролей, що представляють різні способи поведінки в психокорекціних групах. Численні з них мають колоритні назви, наприклад «самовдоволений мораліст», «примхливий скиглій», «той, хто економить час», «страж демократії». 
 
На мал. 1 приведена схема (H.Kellerman «Group Psychoterapy and Personality», 1979) [6], у якій ролі або особистісні особливості розташовані по колу відповідно до їх подібності, що може допомогти в їхній класифікації.
 
Мал.1
 
Рудестам [6] відмічає, що дана схема містить п’ятдесят рольових функцій, описаних у літературі з групової терапії. Ці функції тяжіють до основних рольових типів, які розміщених по колу, і відповідають діагнозам учасників психотерапевтичних груп.
 
 
 
4.4. Аналіз процесу групової взаємодії за Р. Бейлзом
 
Важливе значення для розуміння ролей, що грають у групі її члени (і керівник), має розроблений Робертом Бейлзом (Ва1еs, 1960; 1970) [6] аналіз процесу взаємодії, широко застосовуваний для дослідження груп у лабораторних умовах і для вивчення реальних психотерапевтичних груп. Спостереження за вербальною і невербальною комунікацією у пси-хокорекційних групах виявили два типи функцій поведінки, що необхідні для успішного існування групи: функції вирішення задач і функції надання підтримки. Функції вирішення задач представлені процесами, що служать засобом досягнення визначених цілей. На таке досягнення вони і мобілізують групу. Відповідні способи поведінки включають, наприклад, внесення і прийняття пропозицій, думок або відомостей. Функції надання підтримки зв'язані з емоційним і соціальним кліматом у колективі. Вони сприяє виникненню взаємної приязні членів групи і їхньої згуртованості, що полегшує досягнення групових цілей. Відповідні способи поведінки включають дружні або ворожі дії, вираження згоди або незгоди, з'ясування й усунення причин напруженості або її нагнітання. 
 
Поведінка членів групи, зайнятих рішенням конкретної задачі або наданням підтримки, може або сприяти розвиткові групи, або утрудняти його. Наприклад, прояв надмірної залежності є негативною формою поведінки, пов’язаної з вирішенням задач: у такий спосіб можна передати більше влади в руки одних, а це у свою чергу може викликати обурення інших. Залежний член групи буде постійно питатися поради в керівника і партнерів, замість того щоб виробляти власну позицію. Прояв надмірної напруги є формою негативного поведінки, що відноситься вже до надання підтримки, оскільки прояв напруги веде до труднощів у спілкуванні і до сторонніх розмов. У ході групової роботи функції рішення задач і функції надання підтримки постійно взаємодіють. Досягнення мети може вплинути на думки членів групи друг про друга, а почуття заздрості або бажання покомандувати можуть загальмувати рішення навіть найпростішої задачі.
 
 
Ролі пов’язані з вирішенням задач і наданням підтримки (Benne & Sheats, 1948)
Таблиця 3
 
 
Для ефективної роботи групі потрібен визначений баланс позитивних способів поведінки, пов'язаних як з наданням підтримки, так і з вирішенням задач, що коштують перед групою. Коли група працює над досягненням мети, хто-небудь у ній може взяти на себе функцію надання підтримки, щоб розрядити напруженість, і навпаки, коли група безтурботно розважається, хто-небудь може нагадати про справу. Чим більшу гнучкість виявлять члени групи, граючи кожний свою роль, тим більше, на думку Бейлза, група процвітає в досягненні кінцевої мети.
 
У типовому випадку одні члени групи беруть на себе виконання тієї чи іншої ролі, важливої для вирішення задач, що стоять перед групою, а інші беруть на себе відповідальність за підтримку гармонічних взаємин. Лідери по частині емоційних і соціальних відносин звичайно стають в групі улюбленцями. У більшості психокорекційних груп соціальні й емоційні аспекти саме і є головними, тому увага до почуттів і відносин сприяє досягненню групових цілей. У таблиці 3 представлені ролі, що зв'язані або з виконанням задач, або з наданням підтримки і виявляються на різних етапах існування групи. Ці описи, узяті з робіт, що відображають початкові етапи розвитку Т-групп (Benne & Sheats, 1948), можуть допомогти у визначенні того, які з функцій групи виконуються належним чином, а які — недостатньо або на які взагалі не звертається увага.
 
 
Список використаної літератури:
 
  1. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Психология человеческих взаимоотношений; Люди, которые играют в игры. Психология человеческой судьбы: Пер. с англ. — Минск: Попури, 2003.
  2. Горностай П.П. Життєві ролі та життєтворчість // Наукові студії з соціальної та політичної психології. Вип. 5(8). — К., 2002. — С. 81−91.
  3. Горностай П.П. Психологічні ролі в структурі особистості // Наукові студії з соціальної та політичної психології. Вип. 2 (5).— К., 2000. — С. 104−111.
  4. Горностай П.П. Рольова теорія особистості: теоретичні аспекти та практичні аплікації // Наукові записки Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України. — К.: Главник, 2005. — Вип. 26, в 4-х т., т. 1. — С. 391−395.
  5. Поттер Дж., Уезерел М. Дискурс і суб’єкт //www.socd.univ.kiev.ua
  6. Рудестам К. Групповая психотерапия. — СПб: Питер, 2000. — С. 9−50.
  7. Скопылатов И.А., Ефремов О.Ю., Машаров И.М... Управление и диагностика персонала. — СПб, «Знание», 2002 г. — С. 62−63.
  8. Словарь практического психолога. Составитель Головин С.Ю. — М.: АСТ, 2001.
  9. Урбанович А.А., Психология управления, Минск, «Харвест», 2005 г., с. 276−277, 282−285.
  10. Хьел Л., Зиглер Д. Теории личности. — СПб: Питер, 2001.
  11. Шибутані Т. Социальная психология. — Ростов-на Дону: Фенікс, 1999. — С. 45−53.


Похожие записи:

Киевская школа консультирования
Киевская школа консультирования
В разделе: Киевская школа консультирования
Организация ориентированного на практическую подготовку процесса повышения квалификации и доподготовки дипломированных психологов, а также на общую коммуникативную подготовку не психологов. Об...
Психодрама. Уникальность и универсальность метода.
Психодрама. Уникальность и универсальность метода.
В разделе: Первая киевская школа психотерапии
Психодрама – старейшина и новатор в психотерапии. Образно говоря, если прадедушкой психотерапии можно назвать психоанализ, то психодрама – точно бабушка. Без малого 100 лет  психо...
Реферат на тему: Тренинг как социально-психологический феномен
Реферат на тему: Тренинг как социально-психологический феномен
В разделе: Рефераты участников Киевской школы тренеров
Молодорич Андрей, (22 стр., 11 источников), Киев — 2005. "Термин «тренинг» (от англ. train, training) имеет ряд значений: обучение, воспитание, тренировка, дрессировка. Подо...
Реферат на тему: Групповая идеология как основа социально-психологического тренинга
Реферат на тему: Групповая идеология как основа социально-психологического тренинга
В разделе: Рефераты участников Киевской школы тренеров
Реферат выпускника КШТ,  Ошедшего Дмитрия, (21 стр., 4 источника), Киев — 2005. "В этом реферате рассмотрено несколько основных моментов групповой работы: групповую структуру, груп...
Комментарии (0)